Сайт учителя математики та інформатики

 

Виховний захід.

Доля моєї сім’ї в долі рідного краю



Виховний захід для учнів 8 класу. 

Тема: Доля моєї сім’ї в долі рідного краю.

 

Мета. Стимулювати інтерес учнів до історії свого роду, сім'ї, розширити знання про сім'ю та її значення для людини.

Обладнання. Фотоальбоми, рушники, скатертини, хліб, квіти.

 

Зібралися разом батьки і діти, тому що - сім'я — це осередок виховання, а діти — це наше майбутнє. Що ж таке родина? А родина — це наш народ. Ми з вами — український народ, який складається з родин — великих і малих, дружних і працьовитих. Ми повинні шанувати національні традиції. Без цього наші діти не виростуть добрими, душевними, людяними. А ці якості закладаються в сім'ї, у відносинах між батьками і дітьми. Девізом нашої розмови-зустрічі будуть слова О.Довженка: «Людина повинна знати і пам'ятати, звідки вона пішла у життя. Людина не має права бути безбатченком».

Ми говоримо: «Дерево роду». Що воно таке?

— Це — дідусі і бабусі, наші батьки, брати і сестри, рідні тьоті і дяді, ми самі.

Чим міцнішим росте дерево, — тим більший рід. У кожної гілочки чи коріння є своє ім'я. Для нашої розмови ми запросили декілька родин. (Перераховую родини).

— А тепер розкажіть про свою сім'ю, починаючи словами: ;

— А у нас...

Вчитель. Давайте прислухаємось до того, як звучить слово «сім'я». Воно поєднує 2 слова: «сім» і «я». А що це означає? (Відповіді учнів).

Вчитель. Сім'я складається із батьків і дітей. Це дуже близькі люди, які люблять один одного, піклуються, допомагають один одному. Назвати прислів'я із цифрою «7».

Семеро одного не ждуть. Сім раз відміряй, а раз відріж. Працювати до сьомого поту. Назвати казку, де є сім героїв. (Ріпка) 7 місяць року? (Липень) Яке свято 7 січня? (Різдво) Одиниця часу. (Тиждень)

Сім братів рівні віком, а іменами різні. (Дні тижня)

Вчитель. Які ви щасливі, що у вас є ваші любі дорогі батьки — тато і мама. Мама — то ніжність, ласка, тепло, а батько — то впевненість, мужність, сміливість. Якщо в сім'ї — син, то він горнеться до батька, а донька -— до матері. Та до кого б ми не горнулися, нам потрібні і мама, і тато. Якщо в сім'ї немає одного із них, — тоді ми, як птах без крил, як пісня без слів, як соловей без пісні, як квіти без сонця.

Батьки виховували дітей своїм прикладом.

Існує така легенда. Колись давно запитали у батька багатодітної сім'ї, як він так гарно зумів виховати аж дванадцять своїх дітей. «А я ніяк їх не виховував, я робив, а вони — біля мене, я жив, а вони. — біля мене».

Значить, змалку для дітей ідеалом ставала сім'я, батьки.

Традиційна українська сім'я була великою: під одним дахом жило декілька.

Прикладом цього є багатодітна сім'я Конарів. Як виховують дітей у цій родині нам розповість мама Конар Тетяна Іванівна.

У традиційній українській родині чоловік, господар був головою дому особою, що несла юридичну відповідальність за виконання сім'єю її обов'язків перед державою. Батько повинен був уміти робити все і вчити синів. Батько виконував і роль священика, виконуючи всі необхідні ритуали. Йому, годувальнику, належала найперша й найсмачніша ложка страви у домі. Батько був і суддею в жіночих конфліктах. І, звичайно, кожна жінка мріяла мати чоловіка розумного працьовитого, рішучого, а, головне, — непитущого.

Батько піклується не лише про себе, а й про, всю сім'ю: щоб жили ви в достатку, не відчували ні в чому нужди, щоб у хаті було тепло і на подвір'ї все до ладу, і щоб землю обробити та ще й копієчку заробити. Татова любов до вас стримана. Дитину треба любити так, щоб вона про це не знала.

Прислів'я.

Батькова лайка дужча за материнську байку. Батько — не мати, — не буде цілувати й любити. З батьком суд короткий.

Але все ж таки діти вдячні своїм батькам. (Зачитую уривки творів по. батьків).

Тато! Він найближчий і найдорожчий.4

Розповідь про сім'ю Зацаринних, бабуся  (прабабуся) була насильно вивезена до Німеччини.

Вчитель. А чоловікові нема кращого друга, як вірна подруга. Та й дім тримається на жінці. А щоб в домі був лад, господиня повинна вміти і знати: пекти хліб, варити їсти, шити, вишивати, в'язати,  співати, поїти і доглядати худобу, а також ще й на роботу ходити.

Діти.  Розповіді про мам

А моя мама гарно співає. А моя мама гарно малює. -А моя мама...

А найголовніше — всі — дорогі, прекрасні мами мають вчити дітей добру Ось як в легенді.

Рубали ліс. Ворона переносила своїх дітей через річку на другий берег. Несе вона перше вороненя й питає: «Чи ти будеш мене так любити, як я тебе?». Воно й відповідає: «Буду». Ворона й пустила його у воду. Те ж сталося і з другим. Несе вона третє і знову питає: «Чи ти будеш мене так любити, як я тебе?». А воно й каже: «Ні, мамо, як я матиму своїх дітей, то я буду їх любити так, як ти мене». Ворона перенесла його на нове місце, а бре­хунів потопила.

А як же наші діти люблять своїх мам? (Зачитую уривки з творів на тему: «За що я люблю свою маму»).

Рідна оселя, рідна сім'я. Тато, мама, бабуся, дід, брат, сестра — це ваша сім'я. Нехай не ображаються ваші тата, дідусі, бабусі, бо найдорожчою для вас людиною є мама. Вона дала вам життя. Діти, кажіть своїм мамам добрі слова щодня, щогодини, бо хто ж захищає вас від усіх бід. Недарма кажуть: «У дитини болить пальчик, а в матері — серце». (Звучить пісня «Виростеш ти, сину»).

 Сказано багато слів про ваших батьків, але у родинах є також ваші бабусі і прабабусі. Вислухайтесь у слова: «Бабуся, бабусенька»...

Учениця. Бо вона прожила у світі більше, ніж тато й мама. Ми для неї — удвічі дорожчі, бо ми діти її дітей, бо ми — для них — онучата, дівчатка й хлоп'ятка, пташенята, ластів'ята. Вона — невтомна бджілка. Заради онуків вона усе віддасть.

Учень.


Свою бабусю знаю

Я з давніх-давніх пір,

ЇЇ обличчя любе,

ЇЇ ласкавий зір.

Замислиться бабуся,

Зажмуриться на мить, —

І знов, дивись, сміється,

Ласкаво гомонить.

Та над усе на світі

Сподобались мені

ЇЇ ласкаві руки,

Умілі та міцні.

О, цій руці хорошій

Робота не важка,

Бо шиє, вишиває

Бабусина рука.


 Немає нічого більшого, як любов материнська. Про це розповість «Легенда про матір».

Колись дуже давно на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, рибалили.

Восени, коли закінчувалися польові роботи, люди виходили на берег моря і влаштовували великі, свята, ігри, які закінчувались пусканням стріл щастя. Дивитись на ці ігри виходив з морських глибин цар морів та океанів Нептун. Це був надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії.

— Хоч як люди похваляються своєю силою, а мене бояться. Ніхто з них не насмілився пускати стріли у бік моїх володінь, — говорив він, сміючись.

Одного разу вийшли до вогнища юнаки і, повернувшись у бік моря, всі, як один, пустили туди стріли.

Розгнівався Нептун.

— Я всіх вас поховаю у безоднях морських! — заревів він.

Жінки, дивлячись на своїх синів, замислилися. Цар морський і справді може поховати їхніх дітей у морі. А жінки були тут сильні, вродливі і ніколи не старіли. Думали, думали жінки і вирішили віддати свою силу синам. Юнаки, взявши материнську силу, підійшли до самого берега моря. Щоб не підпустити їх до води, Нептун кинув величезний вал, але юнаки вистояли. А матері після цього стали слабкими. Ти бачив коли-небудь слабких жінок? Якщо зустрінеш, то не насміхайся: всю силу вони віддали таким самим дітям, як ти.

Коли Нептун побачив, що юнаки витримали натиск великого валу, він люто вигукнув жінкам:

— Хай ваші сини вистояли проти мене на березі, але в морі я порву їм руки

Жінки знову зажурилися . Раптом  на поверхню води вийшли дочки морського царя. Вони, як і їхній батько, були некрасиві, а тому й сказали:

— Жінки, віддайте нам свою красу, — за це ми дістанемо з морського дна трави, зів'ємо з неї жили для ваших синів. Тоді руки їх стануть такими, як у нашого батька.

Жінки погодились і віддали дочкам морського царя свою красу.

Якщо ти побачиш некрасиву жінку, не відвертайся від неї, Знай , вона принесла в жертву свою красу заради дітей.

Коли цар Нептун дізнався , про вчинок дочок, то страшенно розгнівався, викинув з їх із моря і перетворив на чайок. Ти чув, як плачуть чайки над морем? Це вони просяться додому, але жорстокий батько не пускає їх. А моряки завжди дивляться на чайок і надивитися не можуть, тому що чайки носять красу їхніх матерів. Нарешті юнаки відчувши міць у руках ї силу в плечах, вийшли в море. Вийшли вони й зникли. Чекають, чекають матері - не повертаються сини. З'явився знову перед жінками Нептун і голосно-голосно зареготав:

— Не-діждатися вам тепер синів! Вони заблукали! Вони забули, що на морі немає доріг!

Тоді жінки вигукнули:

— Хай буде в наших очах менше світла, але хай над землею ще ясніше світять зірки, щоб сини знайшли по них дорогу додому!

Тільки сказали це — і у небі ясно-ясно заблищали зірки...

Ось така сила материнська, любові. Пам'ятайте цю легенду, адже в ній сказ так багато.

Вчитель. Пропоную роздивитися виставку робіт-вишивок. Онуки розповідаю; - про своїх батьків про те, якими їх виростила бабусі?..

(Лунає «Пісня про рушник.)

Вчитель. Хліб і сіль на вишитому рушнику. Так, ми вітаємо всіх, хто приходить до нас добром. (історію про рушник див у додатку «Роде наш красний»)

Рушник — своєрідна освята початку справи та її кінця (будівля хати, початок і закінчення жнив, опускання домовини з небіжчиком).

О мій рушник, доле моя!


Ти з перших днів завжди зі мною.

Із купеля матусенька моя

Мене повила, рушничок, тобою.

У перший клас на рушничок

Ступав несмілою ходою,

Із школи проводжали рушничком,

Бабуся умивала свяченою водою.

Уже й до війська час іти,

Чекаю виклик я до військкомату,—

Матуся вишиває рушничок,

«Щасливої дороги», — каже тато.

Ми на весільнім рушничку

Стояли з нареченою, вродливі,

Нам посміхався вишитий рушник,

І ми були удвох щасливі.

У хаті чути крик малят,

Бабуся бавить всіх внучат

І вишиває рушничок

Собі в останню путь-дорогу.

Останній дзвін... Остання путь...

А ти — рушник, і тут в дорозі —

На кришці — рушничок і білий хліб

Несуть його — хто йти уже не в змозі.

Отак — із дня у день, із року в рік, —

Усе життя рушник зі мною,

В тобі і радість, смуток, і любов,

Родинна стрічка в'яжеться тобою.

О, мій рушник!

Вклонюсь тобі низенько!

Щоб вишивав мій рід тебе,

Тебе, моє серденько.


О.Я.Полудень

 

Вчитель. Є такий вислів — «родинна пісня». Це та пісня, яка єднає бабусю, маму, доньку та онуків. Кажуть же:

«Що в піснях співається — То в житті збувається».

Вчитель. Всім відомо, що діти схожі на своїх батьків. Вони схожі і зовні, і своїми рисами характеру, своєю поведінкою. Народ склав багато прислів'їв про це,

Яка сім'я — такий і я.

Яблуко від яблуні недалеко падає.

У сокола і діти — соколята.

Вчитель. А про сім'ю... (прізвище) хочу розпочати із прислів'я: «Яке дерево — такі його квіти, які батьки — такі і діти».

 

 

Підсумок. Сьогодні ми поговорили про традиції, звичаї, культуру сімей учнів нашого класу.

Кожна родина є частинкою рідного краю. Своїми добрими ділами ми возвеличуємо свою країну. І хай наше село це лише маленька крапка на карті Земної кулі, та все ж таки зібравши кожну з українських родин ми створимо славетну історій України – незалежної, суверенної держави.



Создан 24 мар 2014